Підтримка самотніх учнів допомагає їм вступити до коледжу
Що таке почуття причетності до школи? Це відчуття зв’язку з нею, яке містить чимало факторів: стабільні міжособистісні стосунки як з учителями, так і з однолітками, відчуття прийняття та захищеності, можливість впливати на шкільне життя, психологічно комфортна атмосфера.
Психолог зі Стенфордського університету Джеффрі Коен має особисті причини досліджувати ці взаємозв’язки. Коли він зайняв свою першу посаду доцента, не міг позбутися відчуття, що насправді не підходить для неї. Тож не дивно, що коли про нього захотіли написати у студентській газеті, він заборонив, бо здавалося, що це буде текст про найгіршого професора в університетському містечку. Впевненість Коена з часом зросла, як і його почуття причетності. Сьогодні він є професором у Вищій школі освіти та на факультеті психології Стенфордського університету та проводить дослідження на цю тему. Але спогад про це руйнівне почуття відчуження залишилося в пам’яті Коена.
Зараз його психологічні дослідження спрямовані на розуміння першопричин, які спонукають людей, зокрема, підлітків, почуватися ізольованими. Відсутність належності пов’язана з безліччю негативних наслідків для студентів, від зниження оцінок до більш частих дисциплінарних порушень.
Підлітки теж хочуть мати хороші стосунки з дорослими, але їх дуже важко досягти після завершення початкової школи. Шкільні покарання лише посилюють проблему, змушуючи дітей, які погано поводяться, ще більше відчувати, що вони не належать до улюблених учнів.
Помилково вважати, що погана поведінка походить від поганого характеру. Тобто переоцінюється роль учня і недооцінюється сила ситуацій, з якими він має справу. А вона зазвичай пов’язана з проблемами у навчанні, через які підліток почувається не таким, як усі.
А ось підтримка вчителя здатна робити дива. Наприклад, дослідники попросили вчителів писати учням, які, на їхню думку, почуваються у класі ізольованими, особисті листи з підтримкою, із запевненнями, що педагог вірить у здатність учня досягти вищих стандартів. Це просте втручання збільшило кількість у класі тих, хто вступив до коледжу через 5 років, на 30%.
Чому сучасна молодь почувається ізольованою
Нове дослідження Жана Твенге у 2021 році доводить, що відчуття причетності до школи протягом останнього десятиліття зменшилося серед підлітків багатьох країн. Вони почуваються більш самотніми. Почуття зв’язку з однокласниками в учнів занепадає, починаючи вже з початкової школи.
Тривожні розлади — найпоширеніший нині розлад психічного здоров’я підлітків, який напряму пов’язаний з відчуттям незахищеності та ізольованості.
Можливо, додає гостроти ситуації масове зниження самооцінки у тинейджерів, яке розвивається у тих, кого занадто захоплюють соцмережі. Молодь сприймає за взірець відлаковану та неправдиву реальність, яку демонструють у постах користувачі, тож почуваються неуспішними. Парадоксальним чином зв’язок із тисячами людей онлайн робить підлітка більш самотнім у реальності. Відчуття причетності до груп у соцмережах пов’язане зі зниженням почуття причетності до школи.
Кілька досліджень фахівців із Єльського університету, Колумбійського університету та Стенфордського університету показали, що приналежність дійсно має вирішальне значення для успіху в школі, на роботі, і майже в будь-якій сфері людських досягнень. Відчуття того, що людина разом із іншими робить якусь велику справу, мотивує виходити зі зони комфорту, долати складнощі, легше відновлюватися після негативного досвіду.
Саме це стає одним із чинників професійної успішності. Наприклад, дослідження, проведене Шенноном Брейді, свідчить: відповідь на єдине запитання «Я відчуваю, що моє місце — саме в цьому коледжі» (у балах від 1 до 5) — краще прогнозує шанси на успішне завершення коледжу, ніж низка інших показників (навіть ніж середній бал у школі).
Тож приналежність, відчуття того, що це місце є другим домом, може стати справжнім каталізатором добробуту, досягнень і зростання для студентів.
Невизначеність ще гірша за одинокість
Термін невизначеність приналежності стосується відчуття, з яким ми всі стикаємося в різних соціальних середовищах, де ми не впевнені, чи ми належимо, чи ні.
Наприклад, емігрант, який чимало років живе у новій країні, може почуватися все ще чужим, але значним чином пов’язує життя та майбутнє саме з цим місцем проживання. Припустімо, українець, який п’ять років живе у Канаді, може визначитися, що він ідентифікує себе як канадієць і намагатися вкоренитися. Або ж як українець та знайти підтримку у представників діаспори. А ось якщо він ніяк не може визначитися, ким прагне бути, ким його сприймають, це стає тягарем для психічного добробуту.
Якщо людина належить до маргіналізованої групи, невпевненість у належності може бути хронічною. Але здебільшого переживання невизначеності тимчасове й типове для тих, у кого стрімко змінилося життя: нове місце проживання, нове місце навчання або роботи, після одруження або розлучення.
Навіть позитивні зміни — це стрес, а невизначеність посилює його. У цей період такі дрібниці, як зауваження з боку вчителя або сварка з однокласником, можуть сприйматися занадто трагічно. Тож у такі переломні моменти життя люди, особливо діти, потребують підтримки. А також дорослі мають допомогти учням якомога швидше перейти від невизначеності до формування приналежності.
Українські діти, ймовірно, теж страждають від такої проблеми, адже серед них багато внутрішньо переміщених осіб та тих, хто через війну перебуває за кордоном. Але цим не обмежується. Сам воєнний стан теж важка стресова ситуація, за якої діти особливо потребують відчуття приналежності.
Як створити надійні соціальні опори
Велика частина роботи доктора Коена присвячена простим психологічним практикам, які можуть посилити почуття приналежності до групи.
Як учителі можуть створити надійні соціальні опори? Ось перший простий перевірений спосіб: розповісти про те, як інші долали шлях від ізоляції до комфортного самопочуття в групі.
Доктор Коел та колеги влаштували просте втручання: першокурсникам дали почитати реальні роздуми старшокурсників про те, як вони також боролися з невизначеністю приналежності. Ці історії передавали два повідомлення. Якщо ви відчуваєте, що вам тут не місце під час першого або двох семестрів коледжу, це нормально, кожен так почувається. Стає краще. Коли ви матимете досвід успішної діяльності як студент, все покращиться. До цього були додані реальні статистичні дані.
Згодом це втручання випробували у середній школі — і там воно також подіяло досить потужно. Це може зменшити стрес, підвищити успішність у навчанні та зменшити прогули. Підлітки, які отримали ці повідомлення, мають значно менше ризиків мати проблеми в школі через дисципліну.
Розпитуйте про особисті цінності учнів
Здавалося б, розпочати слід з того, що говорити про цінності школи, аби учень перейнявся ними. І хоча це потрібно, але лише паралельно зі самоствердженням підлітка, а також важливо не перегнути палку. Тинейджеру може здаватися, що йому хочуть нав’язати щось, підігнати його під чиїсь стандарти, але нікому не цікаво, хто він є сам. Тож зі щирої цікавості до поглядів на життя дитини слід починати, навіть якщо йдеться про учнів початкової школи.
Самоствердження — це досвід, який зміцнює, особливо в загрозливій ситуації, і «утвердження цінностей» є однією з його форм.
Звісно, школярам важко говорити на такі теми, часом, важко сформулювати, що вони цінують та люблять. Допоможуть прості завдання:
Роздайте в класі аркуші з переліком цінностей та попросіть обвести кружечком те, що для кожного учня важливіше за решту. Формулюйте дуже просто: дружба, заняття спортом, заняття музикою, родинна підтримка. Але спробуйте ввести туди й складніші поняття, передані простими словами: насолода життям тут і тепер, планування майбутнього, самоконтроль та інше.
Окремим блоком можна запитати, які якості їм подобаються в людях. Також учням пропонують написати, чому певна цінність для них важлива.
Для молодших учнів можуть бути актуальними запитання про їхні бажання та мрії. Для старших — про те, що їм нагадує власне життя загалом. Питання ділять на 3-4 етапи, з проміжком у часі не менш як тиждень. У класі можна провести обговорення відповідей (лише учні, які захочуть поділитися з усіма), емоцій стосовно цього. Вчителю варто виключно у позитивному напрямку вказати коротко те, що особливо зацікавило, було новим по кожному з учнів (під час обговорення або у вигляді письмового зворотного зв’язку).
Багато досліджень свідчать про те, що ствердження цінностей зменшує стрес і розширює самосвідомість. Тому що в стресовій ситуації людина потребує нагадати собі про все, що робить її неповторною. Це альтернативні джерела сили та приналежності поза ситуацією.
У дослідженні фахівців Університету Колорадо школярі отримували три вправи для ствердження цінностей протягом перших кількох місяців 5 класу. Внаслідок цього їхній середній бал покращився на 0.4%. І позитивні наслідки були очевидні навіть після переходу до старшої школи.
Зробіть співпрацю вигідною
Інша проста, але ефективна вправа — мозаїчне навчання.
Невеликі групи з п’яти-семи дітей працюють разом, але кожен учень отримує окремий фрагмент плану уроку. Скажімо, якщо йдеться про історію Америки, одна дитина готує інформацію про перших поселенців, інша – про епоху 60-х, третя – 80-х і так далі.
І кожен підліток під керівництвом вчителя стає експертом у своїй маленькій частині головоломки. Потім діти об’єднуються у 2-4 навчальні групи, в яких буде по одному експерту в кожній сфері. І лише об’єднавши інформацію та поділившись нею, вони зможуть презентувати тему в повному обсязі.
Якщо хтось має проблеми з матеріалом, можуть отримати невеликі поради та підказки від однолітків. Автори порівнюють це з даруванням подарунків. Коли я дарую подарунок, я відчуваю прихильність до людини, якій я його дарую, і навпаки.
Якщо вчителі створюють такі умови, коли підліткам вигідно співпрацювати, коли командна робота так організована, що жодного учня з неї не можна виключити, це заохочує до зближення.
Усе це разом це створює зручніше середовище для учнів та розвиває почуття приналежності до єдиного класу, команди, школи.