Які види булінгу у «Гидкому каченяті»?
За даними ЮНІСЕФ, близько 70% дітей всього світу зазнають цькування з боку однолітків. Хтось боїться йти до школи, іншого атакують знущаннями у соцмережах, ще когось регулярно б’ють натовпом у дворі… Такі сумні епізоди дитинства, звісно, даються взнаки, коли людина виростає. До слова, страждають часто від негативних спогадів не лише жертви булінгу, а й спостерігачі або навіть учасники знущань, які відчувають згодом за це провину.
Звісно, про психологічний добробут говорити важко. За даними ВООЗ, депресія та тривожні розлади обходяться світовій економіці в 1 трильйон доларів щороку. У переважній більшості шкіл Європи, США, Канади дорослі стурбовані безпекою учнів та шукають способи боротьби з булінгом.
Зазвичай про цю боротьбу говорять з негативним, мало не кримінальним підтекстом: виявляти, повідомляти, не залишати поза увагою, засуджувати. Учнів навчають захищати жертву, шукати спосіб заспокоїти кривдників, ховатися у безпечні місця тощо. Все це потрібно, але це не про ранню профілактику. Так само як вкрай потрібне хірургічне лікування виразки шлунку, але у багатьох випадках до операції б не дійшло, якби людина правильно харчувалася.
Зокрема, у різноманітних українських програмах протидії булінгу учнів 1 та 2 класу навчають розпізнавати види знущань у казці «Гидке каченя», відрізняти приклади булінгу від товариських жартів, непорозумінь, конфліктів, які можна мирно розв’язати. І у цих прикладах діти чують, як можна обзивати, знущатися, які жорстокі ситуації трапляються.
Що можна зробити з новачком?
У Норвегії вирішили зайти з іншого боку: увімкнути світло, так би мовити. Дітей навчають, як охопити комфортом та турботою тих, хто найбільше цього потребує. Йдеться не про те, чого не треба робити, а про те, що варто, приємно тобі та іншому. Це і є гледінг.
Гледінг походить від англійського glad — радість. Тож учнів навчають наповнювати радістю одне одного, «комфортити», робити трохи щасливішими.
Наприклад, у класі новачок. Значить, йому самотньо й дещо ніяково. Що приємного можна зробити? Розпитати про попередню школу, про його інтереси, про те, що він любить. Можна розповісти про вашу школу, однокласників. Якщо той, хто збирається «гледіти», людина товариська, він може познайомити нового учня чи ученицю з іншими дітьми. Новачка можна запросити у свою компанію, й це не змушує дружити з ним завжди, якщо раптом такого бажання не буде. Але підтримка на першому етапі важлива. Ось таких простих, здавалося б, речей навчають вчителі та батьки.
Гледінг називають суперсилою, яка впливає на інших. У цій ідеї чимало такого, що задовольняє потреби дитини бути важливим для інших, впливати на події, заводити нових друзів, наслідувати дорослих. Недарма у початковій школі чимало дітей хочуть бути рятувальниками, пожежниками, лікарями.
Супергерої з гледінгу шукають щодня, кому здатні допомогти, й не лише у школі. Інколи це про «перевести бабусю через дорогу» або принести чаю втомленій мамі. Але далеко не завжди йдеться про допомогу діями чи працею. У більшості випадків можна допомогти словом.
Скажімо, учнів навчають, що сумній людині не варто казати: то дрібниці, не кисни, дивись веселіше. Краще розповісти про недавню ситуацію, коли вам було сумно. Це налаштує на один лад. І неодмінно запропонувати вислухати, якщо у людини є бажання поділитися, або просто побути мовчки поруч, якщо це не заважає. Таких нюансів не знає або ігнорує навіть чимало дорослих.
Від Вілмера та Люсі — до патрулів
У гледінга є авторка — норвезька тренерка з емпатії, авторка бестселерів і професійний ораторка Сірі Абрахамсен. Кілька десятиліть вона присвятила вивченню психології, філософії та соціології. Перемагала у номінаціях «Молодий лідер року» у 2019 році, «Соціальний підприємець року» та «Найкращий спікер» у 2021 та 2022 роках.
А ще пані Абрахамсен — мама трьох чарівних хлопчиків, для яких вона і вигадала нову суперсилу. Дивлячись на їхні сварки, вона почала вигадувати історії про маленьких Вілмера та Люсі, які навчилися покращувати настрій собі та іншим. Коли вона зібрала їх у дитячі книжки, ці персонажі надихнули дітей по всій Норвегії створити власні патрулі гледінгу.
За словами письменниці, згодом вона усвідомила, що проблема глобальна. Програми боротьби з булінгом надто зосереджені на розв’язанні проблем замість того, щоб розвивати культуру співчуття та емпатії. Вони значно швидше розвиваються у дітей, які почуваються цінними та у безпеці, а помічниками стають дорослі, які реагують на емоційні потреби дітей. Дні щасливого дитинства будують здорове та якісне життя. Школи мають навчити учнів бачити свої сильні сторони, дати їм радість, грайливість і цікавість до світу, запевнити, що вони цінні та важливі.
Двісті тисяч дітей вже «у справі»
Залучити самих школярів, аби допомогти тим, кому не пощастило з цим у житті, сучасна ідея. Адже освітяни все більше дізнаються про ефективність принципу «рівний — рівному».
10 років тому авторка заснувала некомерційну організацію Childhood for life, аби поширювати ідеї гледінгу та донести їх саме до шкіл. Вона працює над створенням спільноти, а також надає цифрові інструменти для сімей, дитячих садків, шкіл та всіх охочих. Учителям та батькам пропонують замість того, щоб зосереджуватися на небажаному, говорити з дітьми про те, як здійснювати чужі бажання, ставати такими собі щоденними Сантами Клаусами. Організація прагне залучати батьків, педагогів і дітей навколо спільної платформи для розвитку емпатії та навичок комунікації.
Відтоді продали понад 60 тис. примірників історій про Вілмера та Люсі, посібників з гледінгу, а також створені мультфільми про них. Тренінги та курси охопили близько 1000 шкіл і дитсадків (як для дітей, так і для їхніх батьків та освітян), із гледінгом познайомилися 200 тис. хлопчиків та дівчаток. А 80 тис. з них стали патрулями радості, і показують, як мало потрібно, щоб досягти великих змін. Їхнє мотто: «Зроби когось щасливішим вже сьогодні».
Безкоштовний театр, клуб, притулок
У Норвегії було багато газетних статей про вплив, який ці діти справляють на свої школи, родини, громади. Від кумедних дошкільнят, які пишаються вмінням заводити друзів, пригощати та допомагати у побуті. До школярів, які створили притулки для тварин, допомагають малозабезпеченим родинам однокласників, дистанційно опікуються маленькими пацієнтами лікарень.
А є й такі школи, де учні розробили проєкти для покращення життя всієї громади, від наївних до практичних, створили у бібліотеці клуб для сусідів або шкільний театр, куди безкоштовно може завітати кожен мешканець прилеглої території. Тобто внесок дітей створює комфортні умови навіть для дорослих!
З Норвегії рух перейшов до Великої Британії, окремих шкіл Фінляндії та Швеції. А влітку 2023-го книгу з гледінгу презентували навіть на конференції у Південній Кореї. Торік ця ідея була внесена до сотні найкращих освітніх ідей світу, про які ми вже писали. Журі визнало, що програма може мати величезний вплив на школи, сім’ї, громади для здорового розвитку дітей. Інновацію варто масштабувати, а матеріали — перекладати різними мовами.
Учні тепер хизуються по-новому
Звісно, результати проєкту будуть ще досліджувати та обраховувати. Але вчителі стверджують, що діти, які з 1 класу захопилися такими ідеями, до завершення початкової школи стають щедрими одне до одного, теплими у стосунках, чуйними та такими, що приймають особливості кожного. Приємно та незвично бачити, з якими азартом вони шукають шанси зробити щось приємне однокласникам.
— А я сьогодні казав дівчаткам, які вони красиві!
— А я побачила, що Христині холодно, тож віддала їй кофту.
— Це що! Я приніс із класної шафи ковдру для неї!
— Я намалювала Петеру зелене серце. Чому зелене? Бо він любить цей колір.
— Я, я! Я допоміг у планшеті збільшити Томасу шрифт, адже він забув удома окуляри…
Хіба такі милі хизування не краща запорука того, що ці діти не будуть дражнити одне одного за будь-які особливості та не захочуть знущатися й самостверджуватися за рахунок інших?